Особливості розвитку резильєнтності у майбутніх психологів в умовах війни

Abstract

Мета дослідження – визначити сутність поняття «резильєнтність» та розкрити особливості розвитку резильєнтності у майбутніх психологів в умовах війни. Теоретичне значення результатів дослідження полягає у визначенні основних підходів до визначення поняття «резильєнтність»; здійсненні класифікації та характеристиці моделей резильєнтності; визначенні специфіку прояву резильєнтності у майбутніх психологів в умовах війни та виокремленні системи чинників, які впливають на неї. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблені рекомендації будуть сприяти розвитку резильєнтності у майбутніх психологів в умовах війни. Апробований у дослідженні методичний інструментарій може стати основою моніторингу рівня прояву резильєнтності у майбутніх психологів. Висновки. Резильєнтність у межах дослідження розглядається як інтегративний психологічний ресурс особистості, що забезпечує здатність до подолання стресу, адаптації до травматичних обставин і збереження ефективного функціонування в умовах тривалої напруги, зокрема воєнного часу. Вона формується через взаємодію регулятивних (емоційна саморегуляція, самоконтроль, життєстійкість, активні копінг-стратегії, професійна мотивація), когнітивних (когнітивна гнучкість, смисложиттєві орієнтації, рефлексивність, здатність до переосмислення досвіду) та соціально-поведінкових чинників (соціальна підтримка, інтегрованість у професійне середовище, здатність вибудовувати підтримувальні взаємини). Важливо, що зазначені складники функціонують не ізольовано, а у взаємопосилювальній єдності, формуючи цілісну систему адаптаційних ресурсів особистості. Резильєнтність проявляється у позитивній адаптації попри стресовий досвід, здатності до відновлення після психотравмівних подій та збереженні психологічної стійкості в умовах підвищених життєвих викликів. Емпірично встановлено, що у більшості майбутніх психологів переважає середній рівень резильєнтності, тоді як високий рівень притаманний приблизно третині досліджуваних; низькі показники не мають масового характеру. Це свідчить про наявність базових адаптаційних ресурсів і водночас потребу їх подальшого розвитку в процесі професійної підготовки. Тенденційні взаємозв’язки резильєнтності із самооцінкою, самоефективністю та емоційним інтелектом вказують на роль внутрішніх особистісних ресурсів у її формуванні. З огляду на отримані результати обґрунтовано доцільність упровадження цілеспрямованих програм розвитку резильєнтності, спрямованих на посилення навичок емоційної саморегуляції, розширення діагностичного та корекційного інструментарію, зміцнення професійної ідентичності та ресурсів психологічного відновлення майбутніх фахівців.